Сто років тут не була. Зайшла спеціально, щоб проголосувати за одне хороше відео. Знаєте, блог- це таки крута річ. Свого роду щоденник, прогортаєш і згадуєш минулі події. Так і я проглянула і згадала все, що відбувалося, навіть настрій той згадала)) 

Зараз все трохи по-іншому. Сувора зима 2012, Новий Рік без снігу, лютий з 30-градусними морозами. За цей час я почала читати багато книжок, деякі лишила так і не дочитавши, деякі все ж дочитала. Найбільше враження справили опуси Вадима Зеланда. Оксана Забужко як завжди неповторна, біографія Джима Моррісона теж не залишила байдужою. 

Спробувала себе в ролі ведучої. Якби там не було - цікавий досвід. І хоча я зараз розумію, що якби повернути час назад - все б змінила, починаючи від костюмів і закінчуючи дикцією. Але це був позитивний досвід, який має шанс продовжитися весною.

Нарешті зрозуміла, що я хочу писати. Невідомо що? як? і коли? але бажання писати є. От тільки, навідміну від дитинства, коли купа казок, віршів і дурнуватих оповідань виходили з-під "пера" легко і невимушено, зараз все якось тягнеться ніби захололий віск - дуууже вже важко. Та і результати, коли "гора родила мышь" далекі від ідеалу. Через те і давнє бажання здобути другу вищу освіту набуло чітких рис. Драматургія! От що потрібно. Є в нас в країні чудовий виш, який в буквальному значенні змусить мене писати багато і часто. А всім відомо, регулярність - відточує техніку.  Я саме з тих людей, яким самоорганізуватися важко, для мене ідеально підходить така штука, як "треба". І хоча великих надій на вступ я не плекаю, адже мене влаштовує лише державна форма навчання, але спробувати маю чіткий намір)

Крім світлих надій, в мене є ще реальність - перша освіта. За якісь лічені тижні я здаю держіспит, захищаю практику, а в травні захищаю дипломну роботу. Це зараз питання №1.

Відтепер, я не тільки тележурналіст, а й радіожурналіст)) це трохи легше, але телебачення це однозначно крутіше:))

Мрії, бажання, наміри: якщо починати здалека, то це наявність власної оселі в столиці. Це зробить моє життя на йоту спокійнішим, адже не доведеться кігтями триматися за першу-ліпшу роботу. Далі - робота в центальному офісі мого телеканалу, творчий розвиток. Це вже, власне, не бажання, а звичайний намір, проте і для цього треба докласти зусиль. Театральна студія - мрія дитинства. Якби тільки вкроїти трохи часу. Ну і писанина, якщо бажання ще залишиться))

Це, власне, те чим я живу зараз. Упустила тут тільки особисту сферу. Але я притримуюся думки, що особисте ніколи не повинно заважати іншому, якщо ж хтось змушує заради себе закопати власну мрію, то до одного місця таке особисте:))

Ча-ча-ча является одним из распространенных всемирно известных латиноамериканских танцев. Он не просто популярен в танцевальной среде, он входит в Латиноамериканскую программу бальных танцев.

История возникновения ча-ча-ча

Ча-ча-ча – достаточно молодой танец. Достоверно известно только, что он возник в 50-х годах прошлого века на американском континенте. Остальные факты появления этого танца спорны. Чаще всего его появление связывают с именем кубинского композитора Энрике Хоррина. Изначально он сочинял дансоны и экспериментировал с музыкой, пока однажды не сочинил новую композицию «La enganadora», имеющую ритм, средний между мамбо и румбой. Эту песню и считают прародительницей ча-ча-ча.

Как появилось название «ча-ча-ча», сказать трудно. Версий существует множество. Первая проводит аналогию названия танца с растением, чьи стручки называются ча-ча. Из них делали простейшие музыкальные инструменты – погремушки, отбивающие ритм.

Вторая связывает ча-ча-ча с другим кубинским танцем – гуарача, якобы сначала это был мамбо с гуэро-ритмом, исполняемым на особом музыкальном инструменте, сделанном из высушенной тыквы и зазубренной палочки.

Наиболее достоверной считают версию, по которой название танца можно проассоциировать со звуком шагов танцоров. Ритм новой мелодии, созданный Энрике Хоррином, понравился танцорам, и они начали импровизировать под нее, следуя аккомпанементу маракас. При этом движения ног издавали звук, напоминающий ча-ча-ча, это и стало названием танца.

Танец быстро завоевал популярность, а к середине 50-х годов даже затмил мамбо. Распространение ча-ча-ча за пределами американского континента произошло благодаря английскому преподавателю бальных танцев Пьеру Лавеллю. Увидев на Кубе новый танец, который был похож на румбу, но отличался своим острым ритмом, он стал преподавать его в Англии, как совершенно новый оригинальный танец.

Сейчас ча-ча-ча можно назвать визитной карточкой латиноамериканской культуры, но только на международной арене он приобрел черты элегантной изысканности. Среди пяти других танцев, ча-ча-ча входит в Латиноамериканскую (Latin) программу бальных танцев и исполняется со стартового, начинающего Н-класса.

Что такое ча-ча-ча?

Музыкальный размер исполнения ча-ча-ча - 4/4, характерный темп: умеренно-быстрый, 30-32 такта в минуту, первая сильная доля акцентируется длиной шага.

Основные движения ча-ча-ча во многом сходны с движениями мамбо и румбы. Яркое отличие состоит в том, что он основан на своеобразном четырехдольном ритме, который невозможно перепутать с другими.

Шаги осуществляются на каждый удар, после чего обязательно выпрямляются колени, кроме этого для танца характерно интенсивное движение бедер. Поднятий и опусканий при движении вдоль пола не производится. Во время исполнения возможны закрытая, открытая, веерная, открытая променадная и открытая контрпроменадная позиция в парах.

Особенности ча-ча-ча

Для исполнения данного танца требуется маленькая площадь, так как для него характерно минимальное продвижение по залу. Танцоры фактически двигаются на одном месте, однако, благодаря движениям на носках с переносом веса вперед, создают ощущение легкости и воздушности.

Как уже говорилось, особая выразительность в этом танце присуща женщинам Игривый, кокетливый настрой, непринужденность и беззаботность создают атмосферу танца. В нем достаточно много огня, именно это вызвало сравнение танца с развитием отношений между влюбленными. В отличие от румбы, которая по стилю напоминает ухаживание, завязывание отношений, ча-ча-ча – это уже определенный накал страстей, где партнерша призывно демонстрирует как гибкость фигуры, так и кокетливость, шарм и элегантность.

Я вже колись писала про мрії. Писала про те, який це цікавий процес втілення своїх бажань. Після перегляду другого чи третього "Секрету" я навіть повірила в те, що немає нічого прекраснішого за наші звички, вподобання і бажання. Там наводили  аргументи, та й це впринципі правдиві аргументи. Велика радість втілювати свої бажання в життя. Але задумавшись звідки береться все це можна зрозуміти, що більшість наших бажань хибні.

Одна хороша цитатка : "Ми витрачаємо гроші, яких ми не заробляємо, на речі, які нам не потрібні, щоб вразити людей, яких ми терпітип не можемо".

Це вічне людське бажання бути значимим, відігравати якусь роль, бути важливим. Воно змушує нас купляти найдорожчу техніку, міняти машини, обирати одяг відомих брендів.

Після того, як людина наситилася їжею і задовольнила всі свої фізичні потреби, вона нестерпно бажає влади і значимості. Це  така ж необхідність  для душі, як вода для тіла. Є навіть цілі томи книг, які розповідають про те, як вдало зіграти на цій людській слабкості. Адже людина віддасть все за щиру похвалу і визнання свої достоїнств.

Оглянувшись назад можна зрозуміти, що левова частка моїх/твоїх бажань була продиктована саме цим відчуттям. А чого хочеться насправді? Яке істине бажання людини, яка не намагається справити враження?

Якщо відкинути єдине бажання - "справляти на когось враження", то залишається не так багато. Насправді ж людині потрібно зовсім мало, щоб бути повноцінно щасливою.

Мабуть всі ці думки навіяла недавня новина про те, що одна з моїх улюблених актрис, Одрі Тоту  йде з кіно. В мене теж було давнє-давнє бажання (як і в кожної дурепи на цій планеті:)))) прийняти участь в зйомках фільму або зіграти в спектаклі. Друге мені вдалося, правда це був надто малий досвід. А от після переосмислення всього вищенаписаного в мене відпало і це бажання. Бо це насправді не моє бажання, а бажаннямого его. Не більше.

Але хто, все-таки, зможе відмовитися від одного з найбільш пагубних і водночас продуктивних бажань?

Очевидно, така людина буде вільною, але де гарантія, що людство досягло б свого прогресу без цього зажерливого бажання "бути кручє", і де гарантія, що я пишу цей пост не намагаючись справити на вас враженя?...

Нашим світлим тернопільським асфальтом розходжають поважні панянки в лакових туфлях і серйозні чоловіки з пастельних костюмах, бігають веселі дівчатка в яскраво-зелених-оранжевих-рожевих сукенках, їздять на велосипедах і скейтах шмаркаті хлопчаки з зачіскою аля Роберт Паттісон..і думки в них всі різні і про різне

Цьгорічна весна має особливий відтінок і смак. В голові бродять тисячі думок, фантазій, передчуттів, упереджень, смішних моментів. На дві хвилини в голову прийшов  тупий чорно-білий смуток. Дивне відчуття упущення чогось важливого. Проте життєві моменти затруть цей спогад швидше ніж ніж здавалося. Життєві моменти ще не такі спогади затирали. Та це навіть не спогад, це щось схоже на пісню ОЕ "Там де нас нема", якщо послухати приспів то можна зрозуміти, що фантазії людській немає меж))) І до речі, краса не врятує світ, бо краса має змінне місце проживання і кардинально інші цілі)) 

Хто з вас їздив в долину нарцисів? Не підкажете які турфірми організовують такі поїздки зі Львова? І скільки це все коштує? Ну і взагалі як воно там))

Бо те, що я нарила в неті вражає космічними масштабами, за два дні туру ледь не тисяча гривень..сміх

єщо адин пессемессстический пост...я задовбана сесією...переїла печива і переговорила по телефону, висновок один - менше патякати і більше вчитися. Трохи тужу, бо в Львові обіцяють дощі на наступні два тижні...Хочу потиснути свого Філю і знайти в Львові кафе під синьою пляшкою..добраніч..коментити не тре і тобі теж

В цей чудовий день народився один веселий чувак burningspirit

Я вже його привітала, так шо тепер черга за вами шановні, бо то вам не просто так, то європейське повноліття, цілий 21!!!!

Через кілька днів сесія і ДН одного хорошого коржа))) ніяк не можу вибрати подарунок йому, бо все не те, але вже наче визначилася, має бути оригінальнооо))) 

Я випила холодного кефіру і стало мені зле, захрипла((...мій голос став схожий на ті звуки, які видає Алла Пугачова зі сцени..

Вчора була в театрі. Ставили "Мазепу". Все чудово, але цього разу головна героїня ну так вже надривалася, шо я місцями ледь не реготала. Блін, після пародії Притули на театр, я не можу спокійно дивитися на оці надривні пристрасті на сцені..)

Відкриваю свій блог для усіх бажаючих, силка буде на формспрінгу, тому цей брєд зможуть читати мої реальні знайомі, приятелі, друзі..))

Після двох тижнів застою, нарешті виникло бажання щось робити. Бачу, як змінилося моє внутрішнє сприйняття. І взагалі, після зими я зазвичай оновлююся і починаю якийсь новий етап. Як змія, яка змінює шкіру))) Нарешті написала план роботи. Нехай тусуються всі ті, хто підсміюються з людей в яких день розпланований(недавно я до них належала), чіткий план чудово організовує, все встигаєш і не виникає тупого відчуття застою. А ще мені сподобалася одна техніка, ставити невеличкі цілі (можна обійтися і без блокнота), ці цілі потрібно дуже чітко формувати, враховуючи всі деталі, а вже потім до них рухатися. І тоді в кінці отримуєш те, що хочеш, а не гімно в коробочці, як то деколи буває. Я в захваті! 

 А ше  цілий тиждень пруся від "Говорили і курили" Скрябіна.

Після двох тижнів застою, виникло бажання щось написати, так що можливо скоро буде якась нова псевдоісторя або продовження закинутих записів. 

 :))

В Тернополі весна. Сухий сірий асфальт як ніколи радує))) Я пішла на двір))) Дасвіданья мілий друг інтернет**))))

Я собі сиділа за компом і мирно читала якусь книженцію по самовдосконаленню. Автор вперто твердив, що для досягнення цілі потрібно відмовитися від бажання, бо якшо бажаєш чогось дуже сильно, то відразу й сумніви полізуть і всяка фігня, а вкінці ні хера не вийде. Я собі подумала про свою надглобальну ціль на літо до якої відносилася напівсерйозно і почала якогось фіга сумніватися чи шось з того вийде. І теде і тепе...ледь не припадок панічного страху. Почала собі думати, що падаю в вир негативних емоцій, а ті що раз далі віддаляють від моєї цілі. А потім в голові купа картинок найбільших страхів дитинства. Почалося якесь дурне терзання себе тим чого ще й не відбулося, так звані "жіночі накрути". Для того, щоб позбутися бажання автор радив заздалегідь приготуватися до поразки і знизити важливість самої цілі. І якшо знизити важливість я ще собі могла, то сама думка про поразку ввела мене в такий жах. Всі прийоми автора пішли до сраки. Я просто не бачу свого існування без задуманої цілі. І я не збираюся готуватися до поразки. Потім я подумала, що сходжу з розуму, бо нормальні люди так довго не думають про всяку хрєнь! І вирішила відкласти на потім Зеланда...

До речі, дитячі і підліткові страхи то дуже кумедна річ. Ось деякі найржачніші з моїх  безпідставних дитячих страхів:

- боялася впасти на лід і вибити зуби

- боялася бути облятою сірчаною кислотою

- боялася, шо не буду мати дітей

- боялася спати в темній кімнаті

- боялася, шо вночі до мене прийде хтось з померлих родичів або чорт і я зійду з розуму або помру від серцевого нападу

- боялася знайти в ліжку змію:)

- боялася якоїсь чорної руки, яка по сценарію має вилізти з-під ліжка:)

"Не намагайтеся уникнути спокус. З часом вони самі почнуть вас уникати"  Бертран Рассел

"Краще вже два програші, ніж одне розчарування"  Томас Фуллер

"Не може добре молитися, той хто погано живе"   Томас Фуллер

"Старі люди через те й люблять давати хороші поради, бо вже не в змозі подавати дурний приклад"  Ф. де Ларошуфко

"В житті кожної жінки є двоє головних чоловіків: той, за кого вона вийшла, і той, за кого вона не вийшла" Роберт Лембке

"Кожна людина приречена бути дурнем принаймні 5 хв. в день. Мудрість в тому, щоб не первищити цієї норми" Ельберт Хаббард

"Молодість - чудова річ. Майже злочин - віддавати її дітям, щоб ті тратили впусту" Б. Шоу

"Чим менше ми знаєм, тим більше підозрюєм" Генрі Уілер Шоу

"Слабка людина просить десяту частину того, що потребує. Смілива людина запросить вдвічі більше і погодиться на половину" Марк Твен

"Принцы мечтают о Золушках-замарашках. В сказках"  А. Кумор

"Трудно упасть на колени перед женщиной, которая уже сидит на них" А. Кумор

"Ждут своего времени только те, для кого оно никогда не наступит" Григорий Ландау

"Мудрость людей измеряется не их опытом, а их способностью к опыту" Б. Шоу

"Без других ты ничто. Самий ожесточенный мизантроп нуждается в людях, хотя бы для того, чтобы их презирать" М. Е. Ешенбах

"Женщин нельзя обезоружить комплиментом. Мужчин - да. В етом разница" О. Уаільд

"Хотя бы мы обьездили весь мир в поисках красоты, мы не найдем ее, если не взяли ее с собой" Емерсон

шось цікаво, питайте)))

Ask me anything http://formspring.me/happiest10

Зла, не збираюся займатися оголенням душі ні перед однією реальною особою. Відкриваю блог-зробити запис, пишу, пишу, пишу! Ну і все, вже наче написала, все, шо хотіла сказати сказала. Перечитала. Видих(обов'язковий ритуал:). Видаляю. Удачі, пішла на х.. проблема. 

З думкою про те, що людям потрібно читати позитив, я видаляла купу чернеток з соплями, злістю, критикою, хоча іноді варто було б щось лишити на пам'ять))

Вчора говорили з другом по телефону і дійшли до того, що нам бракує кольорів. Сіро-біле..сіро-біле...але ось сьогодні радість. вже весна***

Минулого тижня два дні прослухала, чи то протренувалася на тренінгу для менеджерів по продажах(!). Як я не вмовляла своє керівництво позбавити мене цієї участі, вони вперто твердили "Журналисти тоже продают...информацию". Одним словом, вибору не було. Тішила себе тим, шо тренінг то безплатний і буде можливість клеїти дурня без "угризєній совісті"))

Оскільки я вже побувала в своєму житті на тренінгах, то мала можливість передбачити, шо там і як))) Все починалося з стандартної душевної розмови-представлення самих тренерів і нашої невеличкої групки. Потім не менш стандартне презентування свого партнера і навпаки. Потім пішли поради по продажах. Я сонно кліпаю очима, аж поки ми не починаємо гру про те, як чути і слухати один одного. (Це сподобалося) Згодом ше декілька рухливих ігор, логічні задачки, крилаті фрази, уявний продаж своєї продукції(це повеселило найбільше) і звісно обговорення кожного) крім цього були довгі розповіді стратегій продажу, як правильно і не підлабузницько зробити комплімент...ааа..голова обертом, таке враження, шо я нічого не думаючи кипіла собі в борщі, а тут мене різко витягнули і кинули в капусняк...ну якось так)))

Але це все фігня, порівняно з вчорашньою поїздкою в електричці до Львова. Вирішила, я собі зекономити 30 грн. і поїхати не поїздом, а електричкою І вирішила напевне останній раз в житті)))) В цьому чудовому вагоні зі мною їхали сплячі бомжі, крикливі жебраки. Один з них співав, інший грав на баяні, ше троє били на жалість молитвою "Отче наш" і тим, шо в когось не було руки, а в когось ноги....Цигани верещали як недорізані, пеленали своїх дітей і чіплялися до інших людей. Бабки з велики "клєтчатими" сумками, здавалося б нічого такого, якби одна так собі невзначай сказала "Так-так спали на вокзалі вчора"(переходять в ранг бомжобабки). Після всього побаченого, я вирішила пошукати поглядом когось пристойного в цьому вагоні і не знайшла. Жодної людини, яку можна оцінити, як середньостатистичну. 

Біда в тому, шо таких людей багато і ніхто з них не може запезпечити. Вони всі за межею бідності. Безпорадні, старі, дехто не сповна розуму, каліки...Ніколи і не задумуєшся про таких, поки випадково не попадеш в їх середовище.

А Львів шо. Львів, як завжди сяє) 

Якась повна х..ня. Не встигла я з'явитися на цьому чудовому ресурсі і тільки но мене заперло все, шо тут відбувається, як тут тобі на! Бойкот не найгірше. Дуже унило читати ці розписи про чудовість ЖЖ і Твіттера, про повну сраку на ХБ...та яке в сраці ЖЖ??? Це ж зовсім не те!!! 

 Я ніяким чином не підтримую адміністрації, але дуже б не хотілося, щоб раптом зникла купа чудових людей і на їх місце прийшли зашмаркані придурки зі своїми тупими опитуваннями "Нравіцца лі вам стєптіз?"

Печально..

Сьогодні в нас Стрітеня. За народними повір'ями саме сьогодні зима зустрічається з весною)) А ше сьогодні випхали з хатки двох львівських бабаків, які напророчили, шо тепло до нас прийде в середині березня)) Так шо махаємо зимі ручкою, вона цього року була кльовою, принесла купу позитивних емоцій, снігу, морозу, гарний Новий Рік з Різдвом і шмарклі з носа:))) і з радістю чекаємо тепла. Справжнього тепла, шоб зняти шапку, взути легші черевики, почати сидіти на паркових лавках, гуляти довше і спати менше)))

В мене всьо)) 

А вот вам смішна картинка))))) 

От шо називається накаркала собі. Завтра зйомки супер-пупер ролика-застаквки до Дня Закоханих. А я там маю бути зажуреною дівчиною, яка в кінцевому результаті отримує квіти і любофффь від цілком симпатичного чувака..)Те, що я насправді журналіст нікого сильно не засмутило, ведь зачем платить больше?) можна свого співробитника експлуатувати по-різному..хоча така експлуатпція мені навіть до вподоби)) На другорядні ролі понакликала своїх друзів, так шо це має бути сюрпризом для решти)) Якби тільки хтось не прочитав швидше цей пост:)

А ось фото мого засранця))) Кидатиму поступово, бо то ж хб)

І так, наближається супер-пупер свято, грандіозний день шмарклів, зашкалля пурпурових сердець, шампанського, квітів і ше купи романтичних атрибутів того свята. І от проглядаючи в неті новини, я побачила  ачєрєдной  заклик вибрати собі ахрєнєнну білизну до Дня св. Валентина, а потім зачіску, а потім хтось пропонував зробити фото на кружці. Мені стало цікаво, як насправді люди відносяться до того свята і чи справді воно таке потрібне/непотрібне.... 

Серед вього, що я бачила можна виділити два класичні типи людей.

1. Люті ненависники, вони влаштовують в цей день альтернативні вечірки типу "день розбитих сердець", "смерть любові", "кохання не існує" і тд... Або 2.  щирі прихильники, вони ще за місяць наперед ламають голову над кольром білизни, зачіски, сувеніру іт.д. Зазвичай це дівчата. Вони не гребують обдарувати валентинками навіть своїх подруг, гарно підписавши яскраво-червоні сердечка, мило посміхаються і бажають знайти свою половинку. Виглядає жалюгідно, якшо чесно. І взагалі якось по-дитячому, шо лі) 

Є ще один вид, ті кому абсолютно пофіг. Ні, вони дарують якісь там подарунки, вибрані за день або за дві години до зустрічі. Вважають, шо цим подарунком закреслили галочку і можна рухатися далі.

Дехто вважає, що це свято чудовий привід відірватися і нализатися. Для цього влаштовують шалені костюмовані вечірки,йдуть на диско, концерти, шоу...але йдуть переважно або ті, кому пофіг або одиночки, які збились до купи))

Щодо подарунків, то все просто. Ну, коли як не в цей день можна презентувати якусь хрєнь! На тобі шоколадне тістечко-сердечко, порцелянові ведмедики склеєні до купи, "труси-слоники", розовий плюшевий заєць....іт. д. Серед школярів-студентів поширена тенденція винаймати готельний номер зі всіма атрибутами і туди відводити даму сердца. А перед початком дійства обов'язково влаштувати імпровізовану фотосесію на шовкових простирадлах(яка викладається в соц. мережі). Ще одна поширена традиція - ресторан. Від неї нікуди не дітися і поганого в тому нічого нема. Але є одне але. Якщо парочка за весь час свого зустрічання нічого крім піцерій не відвідувала, то цей вельми урочистий похід в ресторан аж ніяк не принесе душевного комфорту обом. Відчуття не своєї тарілки, то взагалі не дуже приємне відчуття. Ну і ше купа різних способів довести любов існує, може я їх і не згадала, але мені не страшно, це всього лиш блог))))  Загалом, я помітила, шо чим старші люди, тим менше вони запарюються над цим днем. Правильно чи ні, не знаю.

Як на мене це свято таки потрібне.  І хоча порцелянові сердечка дуже далекі від справжнього поняття "любов", вони несуть в собі дух свята. А люди люблять такі свята. Люди люблять робити дурнуваті подарунки один одному. Люди люблять, коли є привід для чогось)

Апетит приходить під час їжі)) Так і зі мною, чим більше пишу тим більше хочеться. Таке враження, що кожного дня є якась тема, шоб запостити)) Вот і вірш, він вже давно мав тут бути)

Я тут. Все відбувається

Летить пісок крізь час мох думок

Хтось йде, а хтось лишається

А хтось ступає перший крок

Я тут. Все відчуваю

Гіркої кави смак і солод забаганок

І щось будую, а щось ламаю

І снюсь комусь під ранок

Я тут. Щось намагаюся робити

Фортуна обдаровує, а іноді і б'є

Когось ненавидіти, а когось любити

Чиєсь забрати і віддати все своє.

Я тут . Любові подих, а потім попіл

Якщо роздмухати - буде вогонь.

Навряд чи  хижий сокіл

Питиме з чужих долонь.

Я тут. І це лише початок

Лишіть розмови про тернистий шлях

Я вже віддала свій завдаток

І витягнула з серця цвях.

Якось нудно було його читати, ці розповіді про дітей, важке життя в Сибірі, шатківницю з капустою і чоловічі сльози. В мене немає ні дітей, і життя важкого я не бачила, бо росла на готовому, вже в незалежній країні. Та й капусту я не шаткувала ніколи, а тим більше я не знаю, що таке чоловічі сльози.  Але в один момент ця  нецікава мені розповідь перервалася коротким і влучним описом літа. Та таким влучним, що здалося, ніби автор попав туди, куди цілився. Прийшло усвідомлення, що він таки правий)) Це і  змусило мене запам'ятати його ім'я. Тарас Прохасько. 

А ось і сам уривок:

"Але тепер ні минуле, ні майбутнє не має жодного значення. Вони не в змозі вплинути на щастя. Тому, що літо. Вони на сонці, у воді, вони у глибині літа. А літо всесильне.
Переважно за тим, що сталося в літі, впізнаються роки. Але дивна річ – саме літо рокам не належить. Всі літа укладаються в окрему біографію, де панує відчуття, якому годі знайти точне визначення. Простіше просто сказати: просто літо." 

Дує, дує і скоро дах зірве. Дивне відчуття, коли сидиш на теплому місці, в спокійній обстановці і все ніби непогано, а тут якась одна обставина і все міняється. Ні, ти далі сидиш на тому ж місці, але таке відчуття, шо воно розхитується, шо етап пройдено і попереду щось нове. Дивне все ж відчуття..неспокій. Люди бояться змін, прекрасно розуміючи, що зміни це нові можливості, новий крок вперед, це щось хороше, розуміють, але все одно бояться. Варто було б прислухатися до своєї середини, бо вона точно знає, шо добре, а шо погано, та середина мовчить. Напевно і вона не знає, як там далі.

В когось колись був 14-годинний робочий день? От я в суботу спробувала, шо це таке. День Соборності, підйом в 5 ранку, повен бус різного розливу журналістів,  два сюжети, галасливі тітки, багатослівні можновладці і головне на свіжому повітрі. Грітися пропонували горілкою..ооо))) Зате голодними не були, наші провінційні газдині подбали і столи буквально ломилися від наїдків і тої самої горілки. Та так ломилися, що під вечір оператор одного місцевого каналу ледь тримався на ногах, журналісти старої закалки хоч і посиніли і ледве кліпали очима, та на ногах втрималися. Молоденькі випускниці-реготухи з журфаку не їхали на свято, тому веселилася тільки чоловіча половина))) Без них було навіть трохи сумно))  В принципі себе теж можна до них віднести,але в цей день мені хотілося тільки спати і нічого більше))... В дев'ятій вечора приїзд до Тернополя і розписання сюжетів. Потім дім ліжко сон, на другий день ідентично - дім, ліжко, сон. Виснажливо і весело...Ай лайк май джоб)))

В Тернополі весна. Так-так, сонце лупить в очі. Вчорашнцім мокрим снігом і не пахне, люди знов сидять на лавках..ех, жаль шо не довго все це буде тривати. Робота не те, що не кипить, навіть не вариться, так шо в мене стався прилив творчої енергії і я нарешті завершила дуже давно початий і як виявилося зовсім невеличкий віршик)))

............

Я марила тобою

Як сонце марить днем,

Одним лицем стала з журбою,

Одною суттю із вогнем

І їжа стала, як перлова

І сон утік чим дуж

Й рука чиясь впливова,

Давала пити жовчі куш.

То солодко ставало приторно,

То гірко було, як полин,

А з чаші лялося й не витекло

Ні сумних звісток, ні благих новин.

Серце перемелене у жорнах

Осіло каменем і трохи жаль

Здавалося тоді, до себе горне

Твоя надія, твоя печаль.

Ночі бігли навздогін

Тягнули ковдру жалю й каяття

По собі лишивши попіл змін

Зійшов з моєї лінії життя...